№3 для студента

Практичне заняття №3

Тема:«НС техногенного характеру. Класифікація, номенклатура і одиниці виміру вражаючих факторів фізичної та хімічної дії джерел техногенних небезпек».

Мета: здатність аналізувати механізми впливу небезпек на людину, визначати характер взаємодії організму людини з небезпеками середовища існування.

Науково-технічний прогрес не тільки сприяє підвищенню виробництва, покращенню умов праці та росту добробуту населення, алей збільшує ризик виникнення аварій на об’єктах господарювання. Величезне регіональне навантаження промисловими та енергетичними об’єктами збільшує ймовірність виникнення аварій і катастроф, збитки від яких можна порівняти зі збитками внаслідок воєнних конфліктів. Великі аварії, які виникають на промислових об’єктах, транспорті тощо, за обсягами руйнування, людськими жертвами, а також за характером післядії на людей, тварин і рослини часто дорівнюють або й перевищують дію зброї масового ураження.

Техногенна небезпека — стан, внутрішньо притаманний технічній системі, промислового або транспортному об’єкту, що реалізовується у вигляді вражаючих впливів джерела техногенної надзвичайної ситуації на людину і навколишнє середовище при його виникненні, або у вигляді прямого або непрямого збитку для людини і навколишнього середовищав процесі нормальної експлуатації цих об’єктів.  

До техногенних відносяться надзвичайні ситуації, походження яких пов’язане з виробничо-господарською діяльністю людини на об’єктах техносфери. Як правило, техногенні НС виникають внаслідок аварій, що супроводжуються мимовільним виходом в навколишній простір речовини і (або) енергії. Результатом їхнього прояву є раптовий вихід із ладу машин, механізмів та агрегатів під час експлуатації, що супроводжується серйозними порушеннями виробничого процесу, вибухами, утворенням осередків пожеж, радіоактивним, хімічним або біологічним зараженням великих територій, ураженням та загибеллю людей (виробнича аварія/катастрофа).

Знання причин можливих аварій, їх всебічна оцінка дає можливість попередити їх, зменшити можливі негативні наслідки для робітників та службовців і проживаючого поблизу населення.

1

До надзвичайних ситуацій техногенного характеру належать:

Транспортні аварії та катастрофи(автотранспортні, авіаційні, залізничні, морські і річкові);

Пожежі;

Вибухи;

Аварії з викидом СДОР на об’єктах економіки;

Наявність у навколишньому середовищі шкідливих речовин понад ГДК;

Аварії з викидом РР;

Раптове зруйнування споруд;

Аварії на системах життєзабезпечення(руйнування з порушенням енерго-, водо-, тепло- та інших систем життєзабезпечення населення та виробництва);

Аварії систем зв’язку та телекомунікацій;

Аварії на очисних спорудах;

Гідродинамічні аварії;

Аварії на електроенергетичних системах.

Аварія — раптова подія, така як потужний викид небезпечних речовин, пожежа або вибух, внаслідок порушення експлуатації підприємства(об’єкта), яка призводить до негайної та/або наступної загрози для життя та здоров’я людей, довкілля, матеріальних цінностей на території підприємства та/або за його межами.

Катастрофа-велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків.

Уражальні чинники аварії — фактори, що виникають під час аварії, які здатні у разі досягнення певних значень завдати збитків здоров’ю людей, довкіллю, матеріальним цінностям (надлишковий тиск на фронті ударної (вибухової) хвилі, теплове навантаження від полум’я, концентрація небезпечних речовин у атмосфері, воді, грунті тощо).

Уражальні чинники аварій та катастроф:

1.Механічні (вибухова хвиля, повторні снаряди, падіння з висоти, продавлювання зруйнованими конструкціями будівель та іншими важкими предметами);

2.Хімічні (СДОР);

3.Радіаційні (іонізуючі випромінювання у разі аварій на об’єктах, які використовують ядерне паливо та радіонукліди);

2

4.Термічні (високі і низькі температури);

5.Біологічні (бактеріальні засоби, токсини).

6. Ураження людей електричним струмом.

В Україні щорічно відбувається близько 500 надзвичайних ситуацій техногенного характеру, в яких гине близько 400 і страждає від різноманітних ушкоджень — 500 осіб. Більшість із надзвичайних ситуацій мають місцевий та об’єктовий характер. На ситуації загальнодержавного рівня припадає близько 1 %, а регіонального — 4 % від загальної кількості аварій.

Як правило, надзвичайні ситуації техногенного походження виникають у результаті діяльності людини, а також через недостатню надійність техніки.

Пожежа — це комплекс фізико-хімічних явищ, в основі яких лежать неконтрольовані процеси горіння, тепло-і масообміну, що супроводжуються знищенням матеріальних цінностей і створюють небезпеку для життя людей.

Об’єкти, на яких виробляються, зберігаються або транспортуються речовини, які отримують при деяких умовах здібність до спалаху (вибуху), відносяться відповідно до пожежо-чи вибухонебезпечним об’єктам.

Найбільш поширеними джерелами виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру є пожежі та вибухи, що відбуваються:

— На промислових об’єктах;

— На об’єктах видобутку, зберігання і переробки легкозаймистих, горючих та вибухових речовин;

— На транспорті;

— В шахтах, гірських виробках, метрополітенах;

— В будівлях і спорудах житлового, соціально-побутового та культурного призначення.

Основними причинами пожежі є: несправності в електричних мережах, порушення технологічного режиму і заходів пожежної безпеки (куріння, розведення відкритого вогню, застосування несправного обладнання тощо).

Основними небезпечними факторами пожежі є теплове випромінювання, висока температура, полум’я та іскри, отруйна дія диму (продуктів згоряння: окису вуглецю тощо) і зниження видимості при задимленні.

Процес горіння можливий за таких основних умов:

— Безперервне надходження окислювача (кисню повітря);

— Наявність горючої речовини або його безперервна подача в зону горіння;

— Безперервне виділення теплоти, необхідної для підтримки горіння.

3

Зона найбільш інтенсивного горіння, в якій є всі три умови, називається осередком пожежі.

Характер і масштаби горіння під час пожежі залежать від таких чинників: агрегатного стану горючих матеріалів (найбільш вибухопожежонебезпечними є газоподібні горючі речовини); особливостей розміщення пожежного навантаження (розосереджене в приміщенні та займає більшу частину площі, зосереджене в одній або декількох ділянках приміщення та займає меншу частину площі); об’ємно-планувальних особливостей об’єкта пожежі; метеорологічних умов.

Пожежі за місцем виникнення підрозділяються на дві групи:

1. пожежі на відкритому просторі (наприклад, лісові, степові, на хлібних полях)-характеризуються розвиненим газообміном;

2. пожежі в огорожах, які виникають і розвиваються всередині будівель та споруд, можуть бути відкриті та закриті.

Масова пожежа — це сукупність суцільних і окремих пожеж у будинках або різноманітних горючих матеріалів на відкритих складах. Утворюється загальна зона газифікації палаючих будівель та споруд за умови невеликого вітру або штилю.

Простір, у якому розвивається пожежа, умовно поділяють на три основні зони: горіння, теплової дії та задимлення.

Зона горіння — це активна частина простору пожежі, в якій безпосередньо відбувається горіння. Вона може обмежуватися огороджувальними конструкціями будівлі (приміщення), стінками технологічного устаткування. Ця зона розвивається за рахунок зони теплової дії, в якій формуються умови для подальшого поширення полум’я.

Зона теплової дії — це прилеглий до зони горіння простір, в якому проходить тепловий обмін між зоною горіння та навколишнім середовищем, конструкціями та матеріалами. Межі такої зони визначаються гранично допустимими значеннями теплових потоків і температур для людей, конструкцій та горючих матеріалів.

Зона задимлення — це прилеглий до зони горіння простір, заповнений димовими газами в таких концентраціях, що створюють загрозу для життя та здоров’я людей або ускладнюють дії пожежних підрозділів. Ця зона включає в себе зону теплової дії та за розмірами перевищує її. Зовнішніми межами зони задимлення вважаються місця, де видимість предметів становить 6-12 м, концентрація кисню в задимленому середовищі не менше 16 %, токсичність газів не є небезпечною для людей, що знаходяться без засобів захисту органів дихання. 4.

Якщо пожежа відбувається в приміщенні, то можна виділити три основні фази її розвитку: початкову, основну та кінцеву.

У початковій фазі полум’я поширюється по площі приміщення від осередку займання. Температура в приміщенні при цьому поступово підвищується. Тривалість початкової фази становить 2-30 % загального часу пожежі. Наприкінці цієї фази починає різко підвищуватися температура в зоні горіння, а полум’я поширюється на більшу частину горючих матеріалів і конструкцій.

Під час основної фази розвитку пожежі вигорає 80-90% пожежного навантаження, що знаходиться в приміщенні. У цей період середньооб’ємна температура в приміщенні підвищується до максимуму, а небезпечні чинники пожежі набувають найбільших значень. Саме в цей період створюються умови для досягнення межі вогнестійкості будівельних конструкцій, що може призвести до їх руйнування. В основній фазі розвитку пожежі найважче проводити процес гасіння, тому доцільно недопускати переходу до цієї фази.

У кінцевій фазі відбувається догорання матеріалу, а горіння волокнистих матеріалів переходить у тління. Температура починає поступово знижуватися.

Про розвиток та особливості протікання пожежі в будівлях і спорудах можна судити за певними зовнішніми ознаками пожежі. Так, різке падіння висоти полум’я з вікон будівлі, що горить, свідчить про обвалювання огороджу вальних конструкцій у будівлі; поступове зниження висоти полум’я з вікон — про закінчення вигорання внутрішньої начинки будівлі; різке зростання висоти полум’я з вікон — про надходження свіжого повітря в зону горіння; велика кількість густого диму з вікон — про недостатню кількість повітря в зоні горіння.

Вибух — це неконтрольоване звільнення великої кількості енергії в обмеженому об’ємі за короткий проміжок часу.

Основними вражаючими чинниками вибуху є ударна хвиля (повітряна — при вибуху в газовому середовищі — гідравлічна — при вибуху в рідкому середовищі) і осколкові поля.

Осколкові поля — площі території, що вражаються осколками об’єктів, що розірвалися, і об’єктів, зруйнованих ударною хвилею, що розлітаються. першої зони в 20 і більше разів, в залежності від потужності вибуху.

5

Класифікаціяпожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається ДНАОП 0.00 — 1.32.01 «Правила будовиелектроустановок. Електрообладнанняспеціальнихустановок» (ПБЕ).

Категоріяприміщення

Характеристика речовин та матеріалів, щознаходяться в приміщенні

Категорія А (вибухонебезпечніприміщення)

Горючі гази, легкозаймистіречовини з температурою спалаху не більше 28 °С в такількості, щоможутьутворюватисявибухонебезпечніпарогазоповітрянісуміші, при спалахуваннікотрихрозрахунковийнадлишковийтисквибуху в приміщенніперевищує 5 кПа. Речовини і матеріали, щоздатнівибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітряабоодне з одним, в такійкількості, щорозрахунковийнадлишковийтисквибуху в приміщенніперевищує 5кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечніприміщення)

Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймистірідини з температурою спалахубільше 28 °С та горючірідини за температурних умов і в такійкількості, щоможутьутворюватисявибухонебезпечніпилоповітряніабопароповітрянісуміші, при спалахуваннікотрихрозвиваєтьсярозрахунковийнадлишковийтисквибуху в приміщенні, щоперевищує 5кПа.

Категорія В (пожежонебезпечніприміщення)

Горючірідини, твердігорючі та важкогорючіречовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітряабоодне з одним горітилише за умов, щоприміщення, в яких вони знаходятьсяабовикористовуються, не належать до категорій А та Б.

Категорія Г

Негорючіречовини та матеріали в гарячому, розжареномуаборозплавленомустані, процесобробкиякихсупроводжуєтьсявиділеннямпроменистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, спалимірідини, твердіречовини, якіспалюютьсяабоутилізуютьсяякпаливо.

Категорія Д

Негорючіречовини та матеріали в холодному стані.

ДІЇ ПІД ЧАС ПОЖЕЖІ

Під час пожежі у квартирі перш за все необхідно викликати пожежних за телефоном «01» і самому намагатися погасити загоряння. За відсутності вогнегасника підручними засобами гасіння можуть бути щільна тканина (краще мокра) і вода. Штори, що загорілися, потрібно зірвати і затоптати та кинути у ванну з водою.

6

Так можна гасити ковдри, подушки. Не можна відчиняти вікна, тому що приплив кисню буде сприяти посиленню полум’я. Щоб уникнути ураження струмом при гасінні електропроводки, необхідно відімкнути електропостачання.

Статистика свідчить, що смертельні випадки настають в основному не від полум’я, а від диму. Тому при гасінні вогню всіма способами варто захищатися від диму, а якщо це неможливо, — вийти з квартири, зачинивши двері і в палаючу кімнату, і в квартиру (полум’я без припливу повітря може зменшитися або зовсім згаснути).

Виходити з квартири можна, тільки переконавшись, що в ній нікого не залишилося. Особливо потрібно стежити за дітьми: вони ховаються від диму в шафах, під столами, ліжками. Увійшовши в приміщення, де можуть бути люди, варто окликнути їх.

У задимленому приміщенні потрібно просуватися зігнувшись, поповзом, тому що внизу менше диму.

Двері до задимлених приміщень треба відкривати обережно, тому що швидкий приплив повітря може спричинити спалах полум’я. Палаюче приміщення потрібно переходити, накрившись з головою мокрою ковдрою, щільною тканиною чи верхнім одягом. Під час пожежі на людині може зайнятися одяг. При невеликих ділянках палаючого одягу вогонь може бути погашений збиванням його курткою, головним убором, рукавицею. У деяких випадках люди в палаючому одязі намагаються бігти; необхідно зупинити їх, накинути пальто або рушник, щільно притиснувши їх до тіла потерпілого. Так припиняється надходження повітря до місця горіння. Людям, які отримали опіки, необхідно терміново надати першу медичну допомогу.

Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України «Про пожежну безпеку» та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження КабінетуМіністрівУкраїни; рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Ураження електричнимструмом

Розрізняють два види ураження електричним струмом: електричний удар ТЕ електрична травма. У разі електричного удару уражається весь організм загалом, тому цей вид ураження має найбільшу небезпеку. При цьому з’являються судоми, розлад дихання або серцевої діяльності. Часто виникає фібриляція, тобто аперіодичні скорочення волокон серцевого

7.

м’яза, яка порушує ритмічне нагнітання крові в судинах, що веде до зупинки кровообігу. Електричний струм діє на ЦНС, викликає судомне скорочення м’язів та їхній параліч. Параліч дихальної системи або м’язів серця може призвести до смертельних наслідків. Електричні травми спричиняють місцеві ураження: опіки, металізацію шкіри, електричні знаки. Проходячи через тіло людини, електричний струм має термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія електричного струму — це нагрівання людського організму. Термічна дія зумовлює опіки окремих ділянок тіла при проходженні через них електричного струму, а також при зовнішньому впливі на них електричної дуги. Зовнішній вигляд опіків може бути різний — від почервоніння шкіри та утворення пухирів з рідиною до обвуглення біологічних тканин. Електрична дуга також є причиною металізації шкіри, яка пов’язана з проникненням у неї дрібних частин металу під час його плавлення під дією високої температури. Дія потужного ультрафіолетового випромінювання електричної дуги спричиняє електроофтальмію — запалення зовнішніх слизових оболонок очей.

Біологічна дія електричного струму виявляється у подразненні та збудженні нервових волокон і тканин організму та розладі внутрішніх біоелектричних процесів. Електролітична дія електричного струму виявляється у розпаді крові та плазми та порушенні їхнього фізично-хімічного складу.

Механічна дія електричного струму визначається розривом та розшаруванням тканин, зумовленим електродинамічним ефектом, та утворенням пари від перегрітої тканинної рідини і крові. Механічні пошкоджений зумовлені збудженням та судомним скороченням м’язів тіла, що може спричинити їхній розрив або пошкодження шкіри, вивих суглобів і навіть перелом кісток.

Чинники, що визначають важкість ураження електричним струмом: сила струму, електричний опір тіла людини, тривалість дії струму, рід струму (постійний чи ший), його частота, індивідуальні особливості людини та умови навколишнього середовища. На опір тіла людини впливає також фізичний та психічний стан, хворобливість, втома, голод, стан сп’яніння, емоційне збудження. Допустимим вважається струм, при якому людина може самостійно звільнитися електричного кола.

8.

Змінний струм порівняно з постійним є небезпечнішим. Найнебезпечнішим є змінний струм частотою 20-100 Гц. При високих напругах (більше 500 В) небезпечним є постійний струм.

Умови, що визначають можливість ураження електричним струмом:

-випадкове торкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою;

-несправність захисних засобів, пошкодження ізоляції;

-помилкове включення обладнання, його замикання внаслідок несправності, розряд блискавки;

-виникнення крокової напруги на поверхні землі або підлоги внаслідок замикання провідника на землю або несправності заземлення.

Електростатичні та електромагнітні поля

Вплив статичної електрики на людину пов’язаний із протіканням через неї слабкого струму. Найчутливішими до електростатичних полів є ЦНС, ССС та ін. системи організму.

У зоні впливу електромагнітних полів людина зазнає теплового та біологічного впливу. Зміна електромагнітного поля веде до нагрівання тканин тіла людини за рахунок змінної поляризації діелектрика (хрящі, сухожилля тощо) та внаслідок появи струмів провідності. Тепловий ефект є наслідком поглинання енергії електромагнітного поля. Перегрівання особливо негативно відбивається на тканинах зі слабко розвиненою судинною системою або з недостатнім кровообігом (очі, мозок, нирки, шлунок, жовчний та сечовий міхур). Опромінення очей спричинює каламутність кришталика (катаракта) та втрату зору. Це відбувається у випадку надвисокочастотного опромінення при поверхневій густині потоку енергії електромагнітного поля 5т/см2 (1 Вт/м2 = 0,1 мВт/см2 = 100 мкВт/см2).

Тривалий вплив електромагнітного поля створює тепловий вплив, що зумовлює функціональні зміни в ЦНС та серцево-судинній системах. Виникають також головний біль, швидка втома, погіршення самопочуття, зміни тиску, нервово-психічні розлади. Простежують також трофічні розлади: схуднення, випадання волосся, ламкість нігтів, послаблення імунологічних реакцій.

Для збереження здоров’я необхідно обмежувати час перебування людей в зоні електростатичного та електромагнітного полів.

9.

Виробничі випромінювання

Найбільш поширені електромагнетні випромінювання — це процеси утворення вільного електромагнітного поля, спричиненого роботою телевізійних та радіолокаційних станцій, високовольтних мереж електропередач, електротранспорт, установки радіозв’язку, комп’ютерна техніка.

Випромінювання характеризується довжиною та частотою хвилі.

Довжина хвиль виробничого випромінювання:

Радіохвилі 1 нм-30 км;

Інфрачервоне випромінювання 760 нм — 540 мкм;

Світлове випромінювання760 нм — 400 нм;

УФ-промені200 нм — 400 нм;

Рентгенівські промені 2х10-3 мкм – 7,1хІ0-6 мкм;

Гамма-промені 1,9х10-6 мкм — 7,1х10-6 мкм.

Частота виробничого випромінювання:

Ультразвук понад 20 кГц;

Шум 16 Гц- 20 кГц;

Інфразвук менше 16 кГц;

Вібрація 12-8 000 Гц.

АВАРІЇ (КАТАСТРОФИ) НА ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ

У народному господарстві широко застосовують десятки тисяч хімічних сполук, багато з яких являють собою сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), здатні під час аварійних ситуацій спричинювати ураження людей і тварин, а також зараження повітря та території із серйозними екологічними наслідками. Багато СДОР одночасно є вибухопожежонебезпечними.

Хімічно небезпечні об’єкти (ХНО) — об’єкти народного господарства, при аварії чи руйнуваннях яких можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин СДОР.

До ХНО можуть бути віднесені;

—підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегінної і пов’язаних з ними галузей промисловості;

—підприємства, що мають аміачні холодильні установки;

—водогінні і водоочисні станції, що використовують хлор і аміак;

—залізничні станції, на яких відстоюється рухомий склад зі СДОР;

—склади і бази із запасами СДОР для дезінфекції, дезінсекції і дератизації сховищ зерна і продуктів його перероблення, а також із запасами отрутохімікатів, використовуваних у сільському господарстві.

СДОР здатні спричинювати ураження не лише людей, тварин і рослин, а й на тривалий час (дні, тижні, місяці) заражати територію. Вони можуть потрапити в організм різними способами (через дихальні шляхи, слизові оболонки, травний тракт) у газо- і паропо-дібному, аерозольному, краплинно-рідкому станах. 10.

Важливою характеристикою СДОР є їхня токсичність.

Токсичність— здатність хімічної речовини в мінімальній кількості спричинювати патологічні зміни в організмі людини, що призводять до захворювання, втрати працездатності чи загибелі ураженого.

Кількісним показником токсичності є токсична доза (токсодоза). Розрізняють уражуючу і смертельну токсичні дози. Під уражуючою токсичною дозою розуміють найменшу кількість СДОР в одиниці об’єму зараженого повітря, що може спричинити відчутний фізіологічний ефект за визначений час.

У разі інгаляційної дії токсодоза (Т) дорівнює добутку концентрації (С) у грамах на кубічний метр або міліграмах на літр на експозицію (і) — час дії отруйної речовини у хвилинах: Т = С • t, г/хв/м3 (або мг/хв/л).

При потраплянні СДОР в організм через рот токсодозу прийнято виражати в міліграмах на один кг маси тіла, а при потраплянні на шкірні покриви — в міліграмах на 1см2 поверхні шкіри.

Смертельні токсодози (концентрації) можуть бути середньо- смертельними, що спричинюють смерть у 50 % уражених (ОЬ 50, СЬ 50) і абсолютно смертельними, за яких смерть настає в 100 % уражених (БЬ 100, СЬ 100).

Гранично допустимі дози (концентрації) — найбільші дози (кон-центрації), за яких симптоми отруєння не виникають. Від фізико- хімічних властивостей і токсичності СДОР залежить швидкість розвитку клініки ураження.

Класифікація СДОР залежно від швидкості розвитку клініки ураження

швидкодіючі(кислота синильна, аміак, бензин, бензол, фосфорорганічні речовини, хлор та ін.) спричинюють ураження в найближчі кілька десятків хвилин.

уповільненої дії— характерна наявність прихованого періоду, що може тривати 10—15 (і більше годин) (фосген, кислота сульфатна та ін.).

До стійких СДОР відносять речовини з температурою кипіння вище за 140 °С (хлорпікрин, кислота сульфатна, тетраетилсвинець та ін.). Вони можуть зберігати уражуючі властивості на місцевості від кількох годин до декількох місяців.

Нестійкі СДОР мають температуру кипіння нижче за 140 °С і заражають місцевість від кількох хвилин до однієї години (кислота синильна, вуглецю діокис та ін.).

На стійкість СДОР впливають. також безліч причин: метеорологічні умови (температура, швидкість вітру, вертикальна стійкість атмосфери), характер місцевості тощо).

11.

Відповідно до токсикологічної класифікації всі СДОР поділяють на шість груп:

1.Речовини з переважно задушливою дією (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлориди сірки та ін.).

2.Речовини переважно загальнотоксичної дії (кислота синильна, вуглецю діоксид та ін.).

3.Речовини, яким властива задушлива і загальноотруйна дія (сірководень, сульфатний ангідрид, азоту оксид та ін.).

4.Нейротропні отрути, що діють на виникнення, проведення і передавання нервового імпульсу (ФОС, сірковуглець та ін.).

5.Речовини із задушливою і нейротропною дією (аміак).

6.Метаболічні отрути (діоксин, метилбромід, метилхлорид, спирт метиловий та ін.).

Залежно від виду СДОР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження:

1.Осередок ураження нестійкими швидкодіючими СДОР (кислота синильна, аміак, бензол, водню фторид, дихлоретан та ін.).

2.Осередок ураження нестійкими повільнодіючими СДОР (фосген, метилбромід, гранозан та ін.).

3.Осередок ураження стійкими швидкодіючими СДОР (деякі ФОС, аміак, анілін, фурфурол та ін.).

4.Осередок ураження стійкими повільнодіючими СДОР (кис¬лота сульфатна та ін.).

Осередки хімічного ураження, утворені швидкодіючими СДОР, характеризуються:

—одномиттєвим (хвилини, десятки хвилин) ураженням великої кількості людей;

—швидким виникненням інтоксикації, в основному з важкими ураженнями;

—необхідністю надання медичної допомоги ураженим у макси-мально короткий термін, як в осередку, так і за його межами (особливого значення набуває надання само- і взаємодопомоги);

—потребою в терміновій евакуації уражених з осередку.

Особливості осередку хімічного ураження, утвореного СДОР

уповільненої дії:

—поступове формування санітарних втрат;

—необхідність активного виявлення уражених серед населення;

—евакуація уражених у міру їхнього звертання і виявлення.

12.

Для осередків ураження стійкими СДОР характерно:

—тривалість небезпеки ураження людей;

—можливість ураження людей, які потрапили в осередок після його виникнення;

—небезпека ураження після виходу з осередку за рахунок випару СДОР (із зараженого одягу, волосся, шкірних покривів) чи контакту із зараженими предметами;

—необхідність проведення в короткий термін санітарного оброб-лення;

—небезпека уражених, які не пройшли санітарного оброблення, для оточуючих;

—необхідність проведення дегазації території осередку, одягу, взуття, засобів захисту уражених, а також транспортних засобів та ін.

Правила поведінки населення під час аварій на хімічно небезпечних об’єктах

На всіх ХНО повинні бути заздалегідь створені локальні системи оповіщення робітників та службовців цих об’єктів, а також керівників підприємств, організацій і населення, що перебувають поблизу об’єкта (електросирени, різні засоби гучномовного зв’язку, радіотрансляційна і телефонна мережі, телебачення та ін.). При аваріях, наслідки яких не виходять за межі об’єкта, оповіщаються чергові зміни аварійних служб (газорятівники, пожежна та медична служби, воєнізована охорона), персонал цехів, що потрапляє в зону хімічного зараження, керівництво об’єкта, штаб ЦО. Крім того, оповіщаються керівники підприємств, установ (у першу чергу дитячих), органи місцевої влади, населення, які перебувають поблизу ХНО. Для залучення уваги робітників, службовців і населення до інформації про аварію подають сигнал «Увага всім!» шляхом включення електросирен. По цьому сигналу необхідно увімкнути радіо і телевізійні приймачі і слухати повідомлення.

Працівники об’єкта, почувши сигнал оповіщення, негайно вико-ристовують засоби індивідуального захисту, потім вживають заходів, передбачених спеціальними інструкціями, укриваються в підготовлених сховищах чи виходять із зони зараження. Особи, які входять до складу невоєнізованих формувань ЦО, прибувають на пункт збору формувань і беруть участь у локалізації і ліквідації осередку зараження. Почувши повідомлення про аварію, усе населення повинне швидко використати ЗІЗ органів дихання і шкіри. У квартирі або службовому приміщенні необхідно негайно зачинити вікна, двері, вентиляцію, димоходи, вікна заклеїти папером, заткнути мокрими ганчірками, відключити газ та нагрівальні пристрої. Увімкнути місцеві програми радіомовлення. Повідомити про небезпеку сусідам.

13.

Іонізуюче випромінювання— випромінювання, які при проходженні через речовину, у тому числі і тканини організму, спричинюють іонізацію і збудження атомів і молекул середовища, утворюючи іони — частки з позитивними і негативними зарядами.

Джерелом цих випромінювань можуть бути як радіоактивні речовини, так і спеціальні пристрої (наприклад, рентгенівські установки, прискорювачі та ін.), здатні за певних умов на іонізуюче випромінювання.

Властивість хімічних елементів мимовільно перетворюватися на інші елементи, випускаючи при цьому елементарні частки, чи фотони, називають радіоактивністю.

Речовини, що мають у своїй сполуці радіоактивні нукліди, називають радіоактивними.

Величина, що характеризує число радіоактивних розпадів в одиницю часу, називають активністю.

Усі іонізуючі випромінювання поділяють на дві великі групи:

1.корпускулярне випромінювання— складається із заряджених часток — альфа і бета, електронів, протонів та ін.

2.фотонне електромагнітне випромінювання — рентгенівське і гамма-випромінювання.

Фотони і нейтрони мають велику проникну здатність, довжина їхнього «пробігу» в повітрі досягає десятків і сотень метрів. Проникна здатність заряджених часток набагато менша. Наприклад, бета- частки являють собою електрони і позитрони, у тканини організму проникають на 1—2 см, а альфа- частки (ядра гелію внутрішньоядерного походження) уражають лише поверхневі покриви біологічних об’єктів. Усі іонізуючі випромінювання мають універсальну властивість спричинювати іонізацію речовин, через які проходять, у тому числі і тканин живого організму Але на одиницю шляху в тканинах різні випромінювання витрачають свою енергію не однаково. Залежно від величини лінійної передачі енергії є відмінність у біологічній дії випромінювань.

Так, випромінювання з великою щільністю іонізації (альфа-частки, нейтрони) мають підвищену відносну біологічну ефективність (ВБЕ) і при однакових фізично поглинених дозах з рентгенівським, гамма- і бета-випромінюваннями дають більш високий біологічний ефект.

Основною величиною для оцінки радіаційного ефекту, зокрема радіобіологічного, у дозиметрії іонізуючих випромінювань є поглинена доза — величина енергії, поглиненої одиницею маси речовини, що опромінюється.

Одиницею виміру поглиненої дози є грей (Гр), рівний поглиненій енергії в 1 Дж на 1 кг опроміненої речовини, а також рад, що дорівнює 0,01 Гр.

Оскільки різні види опромінення мають різний ефект опромінення, то існує поняття «еквівалентна доза». Вона характеризується поглиненою дозою, помноженою на коефіцієнт якості випромінювання, що різний для кожного виду випромінювання. 14.

Альфа-випромінювання при цьому в 20 разів небезпечніше від інших видів випромінювань. Одиницею виміру еквівалентної дози є зіверт (Зв) — доза будь-якого виду іонізуючого випромінювання, що має такий самий біологічний ефект, як доза рентгенівського чи гамма-випромінювання в 1 Гр. Позасистемна одиниця еквівалентної дози бер дорівнює 0,01 Зв.

Для кількісної оцінки зовнішнього рентгенівського чи гамма- випромінювання використовується експозиційна доза випромінювання, що вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг). Позасистемною одиницею виміру експозиційної дози є рентген (Р), рівний 2,58×10’4 Кл/кг.

У зв’язку з тим що опромінення людини, як правило, є нерівномірним як за площею, так і за глибиною, уведено поняття ефективної дози. Для кожного органа і тканини розрахований тканинний коефіцієнт (тканинний фактор), який враховує радіаційну чутливість цього органа щодо радіаційної чутливості усього тіла. Одиницею виміру ефективної дози також є зіверт (Зв).

Величини й одиниці, яківикористовують в дозиметріїіонізуючоговипромінювання

Фізичні величини та їхні символи

В СІ

Позасистемні

одиниці

Співвідношення

одиниць

Активність, С

Бк — беккерель

Кі — кюрі

1Бк=1 розпад за 1 с = = 2,7 • 10-11Кі 1Кі=3,7* 1010Бк

Поглинена доза, Д

Гр — грей

Рад — рад

ІГр = 100 рад 1 рад = 10′2Гр

Еквівалентна доза, Н

Зв — зіверт

Бер — бер

1 Зв = 100 бер 1 бер = 10‘2Зв

Експозиційна доза, X

Кл/кг — кулон на кілограм

Р — рентген

1 Кл/кг=3,88 • 103 Р 1 Р=2,58* 10 1 Кл/кг

Потужність експозиційної дози

А/кг—ампер на кілограм

Р/с — рентген за сек

Р/г — рентген за год

1А/кг=3,88* 103Р/с 1 Р/г=7,17*10″8 А/кг

Потужність поглиненої дози

Гр/с — грей за секунду

Рад/с — рад за сек

1рад/с=10′2Гр/с

15.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Механізм впливу іонізуючих випромінювань на організм пояснюють уражуючою дією на клітини, у результаті чого порушується їхня функція, що, у свою чергу, призводить до порушення життєдіяльності організму, а іноді і до його загибелі. Основною відмінністю іонізуючого випромінювання від інших уражуючих чинників, катастроф (хімічних отрут, високих температур та ін.) є здатність його іонізувати будь-які атоми. При іонізації відбувається відрив електрона від атома й утворення іонів. Якщо при опроміненні живих клітин іонізуються атоми, що містяться у невеликих молекулах (наприклад, води, амінокислот, вітамінів), ці молекули можуть розпадатися з утворенням вторинних продуктів — вільних радикалів, що мають велику реакційну здатність. Цей процес називають радіолізом. При іонізації макромолекул (білківферментів, нуклеїнових кислот) вони втрачають свої біологічні властивості (інактивуються).

Розрізняють два шляхи впливу іонізуючих випромінювань на клітини: прямий, при якому енергія випромінювання поглинається безпосередньо в самих макромолекулах, і непрямий, при якому енергія випромінювання поглинається водою й іншими низькомолекулярними сполуками клітини, а макромолекули ушкоджуються продуктами радіолізу.

Якщо говорити про вплив радіації на організм у цілому, то відповідно до сучасних уявлень усі шкідливі наслідки опромінення поділяють на детерміністичні (безпосередні) і стохастичні (вірогідні) ефекти. Детерміністичні ефекти виявляються при дозах певного рівня, які називаються порогом клінічних ефектів. Найхарактернішими проявами детерміністичних ефектів є променева хвороба, променеві опіки, катаракти, безплідність, порушення кровотворення та ін. Яскравим прикладом детерміністичних ефектів дії іонізуючих випромінювань є променева хвороба.

Гостра променева хвороба (ГПХ) у її типовій формі розвивається при зовнішньому загальному відносно рівномірному опроміненні в дозі, що перевищує 1 Гр, при порівняно нетривалому впливі. Виокремлюють такі форми ГПХ:

—кістково-мозкову (доза опромінення 1—10 Гр), кишкову (10— 20 Гр), токсемічну (20—80 Гр);

—церебральну (понад 80 Гр).

Тяжкість кістково-мозкової форми ГПХ також визначається дозою опромінення: легка (1—2 Гр), середньої тяжкості (2—4 Гр), тяжка (4—6 Гр) і вкрай тяжка (6—10 Гр).

Хронічна променева хвороба (ХПХ) розвивається при тривалому опроміненні організму в малих дозах (0,1—0,5 Гр на добу) при сумарній дозі, що перевищує 0,7— 1 Гр. Для хронічної променевої хвороби характерне повільне наростання тяжкості ураження і триваліший відновний період.

16.

Стохастичні (імовірні) променеві ураження (злоякісні новоутворення, лейкози, генетичні порушення) можуть виникати поза залежністю від величини опромінення через деякий час після нього. Латентний (прихований) період становить принаймні 2—5 років у випадку лейкозу, 10 років і більше — у випадку інших злоякісних пухлин. Генетичні променеві ураження можуть виявлятися в наступних поколіннях.

Ядерним реактором називають пристрій, в якому здійснюється та контролюється ланцюгова реакція поділу ядер деяких важких елементів під дією нейтронів.На всіх АЕС України встановлені реактори типу ВВЕР (водо- водяний енергетичний реактор). У ньому як сповільнювач нейтронів використовують звичайну воду.

Нормування радіаційної безпеки

Усі країни, що використовують атомну енергію, мають норми і правила радіаційної безпеки, що базуються на рекомендаціях Міжнародної комісії з радіаційного захисту (МКРЗ). їхня мета — запобігти несприятливим наслідкам опромінення людей у процесі застосування, збереження і транспортування радіоактивних речовин і джерел іонізуючих випромінювань.

В Україні нині основоположним документом є Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). Згідно з НРБУ-97 встановлено три категорії осіб, які піддаються опроміненню:

категорія А (персонал) — особи, які постійно чи тимчасово пра-цюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань;

категорія Б (персонал) — особи, не зайняті безпосередньо роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але через розміщення робочих місць у приміщеннях і на промислових площадках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть одержати додаткове опромінення;

категорія В — усе населення.

Ліміти доз опромінення (МЗв/год)

Найменування

Категорія осіб, які піддаються опроміненню

А

Б

В

Ліміт ефективної дози

20

2

1

Опромінення

Ліміт еквівалентної дози

опромінення:

— для кришталика ока;

150

15

15

— для шкіри;

500

50

50

— для кистей та стоп

500

50

17.

Заходи захисту населення під час радіаційних аварій

З цією метою слід дотримуватися наступних правил поведінки і норм безпеки.У випадку аварії на АЕС оповіщають населення всіма доступними способами. Передається приблизно такий текст:

«Увага! Говорить штаб ЦО. Громадяни! Виникла аварія на АЕС. У районі станції і населених пунктів (називаються конкретні пункти) очікується випадання радіоактивних опадів. У зв’язку з цим населення, що проживає у зазначених населених пунктах, повинне перебувати в приміщеннях. Терміново провести додаткову герметизацію житлових приміщень і місць перебування домашніх тварин, прийняти препарати йоду. Далі діяти відповідно до вказівок штабу ЦО».

У разі одержання сигналу про аварію населення ховається в будинках, протирадіаційних укриттях або евакуюється.

Якщо обставини змушують людей тимчасово залишатися на за-брудненій радіоактивними речовинами (РР) місцевості, то необхідно:

—якнайшвидше виконати роботи щодо герметизації житлових приміщень: закрити вікна щільною тканиною, замазати щілини, щільно зачинити двері, при виявленні підвищених рівнів радіації — провести дезактивацію;

—відкриті харчові продукти і воду помістити в щільно закриту тару (поліетиленову плівку щільний папір, клейонку); м’ясні і рибні продукти можна зберігати в холодильниках, воду — у термосах, графинах, бідонах. При такому способі зберігання харчові продукти можна використовувати після обмивання тари теплою водою;

—не виходити з приміщення без крайньої необхідності, час перебування на вулиці максимально обмежити;

—під час перебування на вулиці використовувати засоби індивідуального захисту (респіратори, плащі, головні убори, рукавиці, взуття);

—на забрудненій території не можна роздягатися, сідати на землю, палити, вживати їжу і т. ін.;

—їжу можна вживати тільки в закритих приміщеннях, перед цим ретельно вимити руки і прополоскати рот 0,5 % розчином харчової соди;

—не вживати харчові продукти і воду, якщо вони не пройшли дозиметричного контролю.

Обсяг захисних заходів залежить від рівня радіації, що визначається шляхом оцінки радіаційної обстановки.

При дезактивації внутрішніх поверхонь варто обмести стелю, стіни, меблі вологими щітками чи віником на довгому ціпку. М’які меблі, килими, доріжки можна обробити пилососом, потім вологою ганчіркою. Ретельно промити столовий і кухонний інвентар. Якщо обстановка дозволяє, необхідно винести на вулицю, вибити і просушити постільну білизну. При цьому потрібно використовувати засоби захисту органів дихання.

18.

Дезактивацію зовнішніх поверхонь можна робити за допомогою води зі шланга. Слід щільно зачинити двері, вікна, кватирки, щоб вода не потрапила усередину приміщення. Струменем води промити також паркан, доріжки, садові дерева, кущі, скопати садову ділянку і внести мінеральні добрива з розрахунку 0,3—0,5 кг/м2. Для запобігання ураженню шкіри при виконанні цих робіт можна використовувати плащ з каптуром, гумові рукавички, щільне взуття.

Після проведення дезактивації необхідно провести дозиметричний контроль. Якщо рівень радіації усе ще перевищує припустимі норми — дезактивацію варто повторити.

Перед входом у приміщення верхній одяг слід витрусити і почи¬стити вологою щіткою. Взуття очистити вологим віником чи обмити водою. Підошви взуття варто витерти об вологу підстилку при вході в приміщення.^

Під час проведення сільськогосподарських робіт варто обов’яз¬ково використовувати засоби захисту органів дихання і робочий одяг (спецкостюм), а також головний убор, черевики, рукавиці. Після за¬кінчення роботи потрібно ретельно вимитися теплою водою з милом.

Харчування в польових умовах повинне бути організовано тільки в місцях, захищених від вітру і пилу. Воду можна пити лише з посуду, що герметично закривається.

Забороняється купатися у водоймах до перевірки ступеня їхнього радіоактивного забруднення, збирати в лісі гриби, ягоди і т. ін.

Джерелом проникнення радіоактивних речовин у м’ясомолочні продукти є забруднені пасовища. Тому випас молочної худоби на відкритих пасовищах повинен бути обмеженим. Худоба переводиться на чисті пасовища чи на стійлове утримання із використанням кормів, заготовлених до аварії.

Через можливе тривале забруднення території в 30—50-кіломет-ровій зоні одним з дійових способів захисту населення є евакуація. Її проводять автотранспортом безпосередньо від будинків, під’їздів, захисних споруд у два етапи. На першому етапі людей доставляють до контрольного пункту на межі зони небезпечного забруднення, де вони проходять дозиметричний контроль, медичний огляд і, за необхідності, санітарне оброблення, а далі чистим транспортом прямують у пункти розселення.

При підготовці до евакуації необхідно:

—узяти із собою паспорт, військовий квиток, документи про освіту і спеціальність, свідоцтва про шлюб і народження дітей;

—зібрати комплект верхнього одягу і взуття залежно від сезону;

—зробити запас продуктів і води в герметичній і пилонепроникній тарі.

Залишаючи квартиру, слід вимкнути електропостачання, нагрівальні прилади, перекрити водогінні і газові крани, зачинити вікна і двері.

19.

На шляхах евакуації необхідно:

—неухильно виконувати всі розпорядження керівників;

—швидко і грамотно діяти за сигналом оповіщення;

—не залишати своїх місць у транспорті і не виходити з нього без дозволу;

—після прибуття в кінцевий пункт евакуації пройти реєстрацію і зайняти призначене місце для проживання.

Профілактика внутрішнього опромінення

У разі вживання забруднених радіоактивними речовинами харчових (особливо молочних) продуктів і вдихання повітря в організм може потрапити значна кількість радіоактивного йоду-131. Найбільше в цьому випадку страждає щитоподібна залоза, тому що в ній накопичується близько 30 % йоду, що потрапив в організм. Дійовим методом профілактики ураження щитоподібної залози є йодна профілактика. Максимально захисний ефект досягається в тому випадку, якщо йодна профілактика проводиться до чи одночасно з потраплянням в організм радіоактивного йоду. При її проведенні в пізніші терміни ефект значно знижується. З профілактичною метою дорослі приймають 130 мг йодиду калію один раз на добу, діти — 65 мг. Немовлята, які перебувають на вигодовуванні, одержують необхідну дозу препарату з молоком матері, яка приймає 130 мг стабільного йоду. Одноразове приймання забезпечує захисний ефект протягом 24 год. У зв’язку з тим що виключити повторне надходження йоду-131 в організм неможливо, необхідне повторне приймання препарату протягом усього періоду можливої наявності радіоактивного йоду в навколишньому середовищі, але не більш як 10 днів для дорослих і двох днів для дітей до трьох років і вагітних. За відсутності готового препарату можна використовувати розчин йодиду калію — 3—6 крапель на 1 склянку молока чи води. Якщо небезпека потрапляння радіоактивного йоду залишається понад зазначені терміни приймання препарату, необхідно вжити інших заходів захисту аж до евакуації.

Дорожньо-транспортні пригоди

Щорічно у світі внаслідок дорожньо-транспортних пригод (ДТП) гине близько 300 000 чол. Загальне число осіб, які одержали травми, сягає 15 000 000 і ця цифра з кожним роком зростає. В Україні кожні 10 хв відбувається ДТП, кожні 55 хв гине одна людина. Щодня гинуть дві дитини. Значна частина потерпілих гине внаслідок несвоєчасного надання медичної допомоги, хоч отримані ушкодження не були смертельними. За даними ВООЗ, 20 % із числа загиблих могли б залишитися живими, якби медичну допомогу їм було надано на місці пригоди. Тому при автомобільних катастрофах найважливішим є своєчасне надання медичної допомоги потерпілим.

20.

До транспортних катастроф належать дорожньо-транспортні, залізничні, авіакатастрофи, катастрофи на річковому та морському транспорті.

Серед травм, що виникають внаслідок ДТП, найчастіше зустрі-чаються:

—черепно-мозкові травми;

—поранення грудної клітки і живота;

—переломи кісток кінцівок;

—великі рани м’яких тканин.

Типи аварій та катастроф на транспорті:

1.Аварії, які відбуваються на виробничих об’єктах, не пов’язаних безпосередньо з рухом транспорту (депо, станції, порти);

2.Аварії під час руху транспорту.

Головні правила виживання пішоходів:

—автобус обходити позаду, а трамвай — попереду;

—не відпускати від себе дітей;

—очікуючи переходу, не стояти на краю тротуару, а очікуючи автобус — на краю автобусної зупинки;

—не можна переходити вулицю на червоне світло незалежно від того, рухаються по ній автомобілі чи ні;

—не можна вибігати на дорогу з тротуару;

—небезпечно виходити на дорогу через перепони; у цьому випадку водій не бачить пішохода, а пішохід — автомобіля, що рухається;

—на вулиці будь-який вид транспорту може затуляти інший, який рухається з великою швидкістю (наприклад, автобус або тролейбус затуляють від перехожих, які обходять його попереду, рух усього транспорту);

—ходити можна тільки по тротуарах, а там, де їх немає, необхідно йти обличчям до напрямку руху транспорту, в цьому випадку водій і пішохід бачать один одного;

—при переході вулиці спочатку потрібно подивитися ліворуч, а на середині вулиці — праворуч; на дорозі відстань до машини залежить від її швидкості руху, тому необхідно навчитися розраховувати цю відстань;

—без батьків дітям краще переходити дорогу в групі пішоходів.

21.

Рекомендована література:

Кочін І.В., Г.О. Черняков, П.І. Сидоренко та ін./Охорона праці та безпека життєдіяльності населення у надзвичайних ситуаціях: Навчальний посібник.-К.: Здоров’я, 2005.

Желібо Є.П., Н.М. Заверуха, В.В. Зацарний/Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник.-К.: Каравела, 2003.

Яким Р.С./Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник.-Львів: «Бескид Біт», 2005.

Мягченко О.П./Безпека життєдіяльності людини та суспільства:навчальний посібник-К.: «Центр учбової літератури», 2010.

Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 2 лютого 2005 року N 54«Про затвердження державних санітарних правил «Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України».

Лапін В.М./ Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник.-К: Знання, 2013.



Страницы: 1 | 2 | Посмотреть все